Ру: — Ми вперше зустрілися, коли жили у складському приміщенні під назвою «Мавп'яча ферма» на півночі Лондона. Я вже писав треки і хотів знайти вокалістку – когось на кшталт мене, хто не був би насправді музикантом. Я ненавиджу музикантів. Мистецтво – це розкіш, воно не призначене для нас, дітей робітничого класу. Ми відсторонені від нього. Седі була однією з тих поетів, які не були поетами. Вона проживала це. Коли ми вперше спробували записати її вокал я знав, що вона прекрасна.

Седі: — Я жила у сквотах по всьому Лондону. Останнє виселення і привело мене на «Мавп'ячу ферму» – місце, де моє життя «на валізах» нарешті припинилося.

Ру: — У 19-річному віці вихідні були для мене втечею від нічної роботи в супермаркеті. Я об'їздив залізницею всю Великобританію, прямуючи за сквотерською рейв-сценою. Переїхавши до Лондона, я почав разом з друзями вламуватися в будівлі. Потім вони почули мої dj-сети і почали додавати мене в лайн-апи.

Ру: — Музика для мене все. Це те, заради чого я живу. Я відчуваю світ через звуки, але не маю жодного уявлення про музичне мистецтво і не вмію грати на жодному інструменті. У коледжі мені дали ноутбук, і я нарешті зміг почати експериментувати зі звуком. Тоді я кинув коледж і переїхав до Лондона, щоб створити групу. Перший запис CRIM3S був зроблений на тому ноутбуці...

Ру: — Я не ходжу по клубах, це жахливо. В будь-якому разі мене б туди навряд пустили (через те, як я одягаюся). А рейв – це свобода і гучна музика. Це ні на що не схоже. Відлуння звуку на закинутому складському приміщенні справило на мене більший вплив, ніж, власне, сама музика. Коли я став ді-джеєм у сквотах, у нас була винятково D'n'B сцена, на якій я і виріс. Я завжди шукав майбутнє в музиці і дійсно експериментував зі звуком у своїх сетах. Як CRIM3S ми справді наполегливо працювали, щоб поєднати сквот-сцену і інтернет-світ, бо відчували, що у щось одне ми не вписуємося. Знову ж таки, рейв – це круто, але тепер це в моді. Я сумую за тими правильними темними андеграундними ночами.

Седі: — Безумовно СВОБОДА. Я особливо люблю почуття єдності, яке виникає, коли прямуєш на рейв. Опиняєшся серед інших рейверів, і ви разом йдете до таємного місця, захоплюючи залізничні платформи і вагони, стираючи межі між тротуарами і дорогами. Почуваєшся частиною руху.

Седі: — Дуже прикро, але нам довелося відмовитися від низки пропозицій зробити світові тури. Втім, безумовно, з наступним релізом будуть і нові гастролі.

Седі: — Open-air фестиваль або гарне невеличке шоу у якомусь підвалі.

Ру: — Ніколи не був на рейві за кордоном, але і в Лондоні рейв-сцена дуже змінилася за останні кілька років. Тепер атмосфера зовсім інша, бо рейверство знову стало мейнстрімом і репресії уряду мало не вбили його. Сподіваюся, цьогоріч відбудеться гідний камбек! Друзі не з Лондона постійно влаштовують великі рейви у лісах.

Седі: — Російська рейв-культура, здається, знову піднялася. Думаю, на це якось вплинула і наша музика та рейв-фільми.

Ру: —Це божевілля, постійно щось нове. Група народилася з неабиякого досвіду і безумства. CRIM3S – це відображення нашого життя. Створення музики стало протиотрутою для всіх труднощів, які ми пережили; своєрідною терапією.

Ру: — Я не ходив до школи, а Седі не знала, що колись потрапить у групу, тому ми обоє вільні від будь-яких стилістичних ідей і мистецьких правил, які освіта насаджує людям. Я спраглий до сирого людського самовираження і бажання долучитися до чогось правдивого і значущого, а не лише естетичного. Те ж саме я побачив і в Седі, і це те, чого я не міг знайти в комусь іншому.

Седі: — Я неодноразово ламала двері в студії. Іноді Ру глухий до власних творінь. Мене, чорт забирай, зводить з розуму, коли я чую прекрасний трек, який він написав, а він не хоче його використовувати, бо йому не подобається.

Ру: — Завжди по-різному, але я пишу щодня, і коли мені подобається звук, Седі береться за мікрофон і ми записуємо матеріал. Іноді вокал може надихнути на абсолютно новий трек. Так, наприклад, було з треком Lost.

Седі: — Ми писали треки в гаражах, залізничних тунелях, офісах, садових наметах і навіть в кімнаті студентів юридичного факультету. Оце от було весело!

Ру: — Де б ми не були. Наш перший EP був зроблений, коли ми були бездомними, кожен трек створювався в іншому середовищі. Протягом 6 років ми живемо в незаконних місцях, тож більшість треків записані в сквотах.

Ру: — Я думаю, ми занадто бридкі. Ми ніколи не намагалися підписати контракт. Тепер можна було б спробувати відправити наші нові треки на якісь лейбли. Було б добре, якби нас сприймали всерйоз. Ми завжди обмежені, та маємо великі ідеї, які неможливо втілити без певної допомоги.

Седі: — Музична індустрія, здається, занадто зосереджена на попсі.

Ру: — Зовсім нещодавно дібрався до Instagram. Я вважаю, що соцмережі відволікають, але дуже ціную можливість взаємодіяти з людьми, які слухають нас і бачити, як вони живуть. Здорово підтримувати контакт з однаково ненормальними людьми по всьому світу.

Ру: — Наші стиль і музика завжди були відображенням нашої боротьби, минулого і середовища, в якому ми жили. Наш одяг і фотографії несуть свій посил, так само, як і наша музика. Я б з задоволенням купив нові речі, хоча ношу одне і те ж з 2011.

Седі: — Мені завжди подобались панки і скіни з їх зухвалим, бунтівним «fuck you»-стилем. Я відчувала, що ми чимось подібні (вони також виокремилися з робітничого класу). Стиль CRIM3S – це наша інтерпретація цих елементів. Ми пишемо балончиками всіляке лайно на спинах наших бомберів, щоб надихнути тих, повз кого ми проходимо щодня на вулиці. Слова підбурювання, якщо хочете.

— Третій EP вже близько... Якщо ми не підпишемо контракт, доведеться його тимчасово відкласти!